Головна сторінка
Сайт Баштанського району. Баштанський район, Баштанська республіка - наша історія. Найкраще місто - Баштанка Сайт Баштанського району. Баштанський район, Баштанська республіка - наша історія. Найкраще місто - Баштанка

Нд, 19.11.2017, 00:31

Сайт Баштанського району. Баштанський район, Баштанська республіка - наша історія. Найкраще місто - Баштанка Сайт Баштанського району. Баштанський район, Баштанська республіка - наша історія. Найкраще місто - Баштанка

Вітаю Вас, Подорожній | RSS

РеєстраціяВхід

 
Головна сторінка
Меню сайту

Категорії  СТАТтЕЙ

Спорт
Освіта
Історія
Політика
Культура
Медицина
Економіка
Видатні люди Баштанки та району
РС ГУ ДСНС
Суспільство
Баштанське УЕГГ
Виконавча влада
Управління юстиції
Реєстраційна служба
Управління статистики
Місцеве самоврядування
Інформування населення
Баштанський відділ поліції
Державна фіскальна служба
Фонд соціального страхування
Центральна районна бібліотека
Баштанський міжрайонний відділ лабораторних досліджень
Управління державного казначейства у Баштанському районі
Управління Держпродспоживслужби в Баштанському районі
Відкритий Міжнародний університет розвитку людини "Україна" у м. Баштанка
 
Форма входу

Зверніть увагу!
Сьогодні відвідували сайт:

 
Баштанка рекламна
Загрузка...
 
Головна » Статті » Баштанський район » Історія

В категорії матеріалів: 26
Показано матеріалів: 1-15
Сторінки: 1 2 »

Сортувати за: Даті · Назві · Коментарям · Переглядам
  Сьогодні ми по-новому розпочинаємо пізнавати історію рідного краю та повстансько-партизанського руху зокрема. Повстанство стало однією з головних рис суспільно-політичного життя Півдня України у 20-х рр. XX ст., яку мусили враховувати як органи державної влади, так і політичні діячі, військові стратеги різних таборів. У хаотичній ситуації війни українське селянство залишалося перед лицем багаточисленних ворогів, мусило на своїх плечах виносити тягар ненависних війн, відстоювати і захищати свою власність, родину, дітей, інтереси громади. Селянське питання залишалося одним із найболючіших. Досліджуючи події найвищого піднесення повстанського руху у 1919 на початку 1920 рр. на Півдні України, слід задуматися над такими історичними фактами:
− Чому виникла повстанська Баштанська республіка державного типу?
− Які інтереси і цілі відстоювали селяни?
− Чому баштанські повстанці виступили не лише за своє природне право бути господарями своєї землі, а й проти
репресивно-каральної системи у подальшому?
− Чому феноменом Баштанської республіки є родинність, і як вона вплинула на формування окремих аспектів повстансько-партизанського руху та збереження традицій державотворення у подальшій історії Баштанського району?

Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Історія || АВТОР: Любов РЯСИК | ОПУБЛІКУВАВ: vagonta | 23.05.2016
Родинність, як феномен Баштанської республіки      Родинність, як феномен Баштанської республіки»      Родинність, як феномен Баштанської республіки      Родинність, як феномен Баштанської республіки      Родинність, як феномен Баштанської республіки Новина містить більше 5 фото. Для перегляду натисніть *Читати* або *Читати далі*

 
 Книга «Голодомор 1932-1933 років. Народна правда», у якій зібрані спогади жителів Баштанщини, очевидців Голодомору, фотоматеріали (у електронному варіанті відсутні) вшанування пам’яті загиблих у 1932-1933 роках.

Уривки свідчень очевидців Голодомору, опубліковані у даній книзі:
  О. Т. Плужник (м. Баштанка): «Голодували всі. На вулиці Пролетарській, де я жила, майже всі повмирали…»
  Н. П. Антонюк (с. Новоєгорівка): «У живих не було сил хоронити мертвих, кожен день по селу їздила підвода, обдивлялися кожен двір, кого знаходили мертвим, забирали і хоронили у братській могилі…»
  П. П. Гільчук (с. Новоукраїнка): «Боляче було дивитись на людей, які вмирали [від голоду]. Спочатку пухне живіт, потім ноги, вся шкіра починає блищати, а на ногах аж лопається. Страшна голодна смерть, ні з чим її не зрівняти…»
  П. Д. Кравченко (с. Інгулка): «Сестричка Олена і найменший братик померли на печі від голоду. Мама сама на кладовищі викопала яму, прийшла додому, зав'язала дітей у рядно і потягла їх на кладовище ховати. Коли я підріс, то мама розповідала, що я їй сказав: «Мамочко, я піду з тобою на кладовище, то закопай і мене з ними, бо я теж помру і тоді тобі мене теж доведеться тягнути на кладовище…»
   ...
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Історія || ОПУБЛІКУВАВ: vagonta | 28.11.2015
Книга «Голодомор 1932-1933 років. Народна правда» зі свідченнями очевидців Голодомору в Баштанському районі      Книга «Голодомор 1932-1933 років. Народна правда» зі свідченнями очевидців Голодомору в Баштанському районі»      Книга «Голодомор 1932-1933 років. Народна правда» зі свідченнями очевидців Голодомору в Баштанському районі      Книга «Голодомор 1932-1933 років. Народна правда» зі свідченнями очевидців Голодомору в Баштанському районі      Книга «Голодомор 1932-1933 років. Народна правда» зі свідченнями очевидців Голодомору в Баштанському районі Новина містить більше 5 фото. Для перегляду натисніть *Читати* або *Читати далі*

 
1946 рік - Турта Василь Петрович

03.1953 рік - Комаров Омелян Омелянович

01.1955 рік - Карпинський А.І.

11.1958 рік – Поповенко Григорій Олексійович

05.1959 рік – Пустовой Василь Кирилович

08.1961 рік – Плютенко Іван Миколайович

01.1963 рік – Матвійчук Іван Євтіхович

07.1974 рік – Черненко Микола Єпіфанович
...
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Історія || АВТОР: Нач. архівного відділу Л. О. Чорна | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 21.05.2011

 
    1927 рік – секретар Полтавського райпарткому  Теселько Степан Васильович;
    З 09.1929 року – секретар Баштанської районної партійної організації т.Кузнєцов ( ім»я , по-батькові не вказано)
    03.1936 рік – секретар  Баштанського РК КП /б/України – Олєщенко І.Н. /репресований/
    04.1937 - 1949  роки -1 секретар Баштанського РК КП /б/ України  Романов Федір Авксентійович
    1950- 10.1953 - 1 секретар Баштанського райкому партії Турушев Федір Петрович;
    10.1953  - 03 .1959  - 1 секретар Баштанського райкому партії Маров Василь Афанасійович ;
    05.1959 року -  1 секретар Баштанського райкому партії Поповенко Григорій Олексійович ;
    01.1963 року   -1 секретар Баштанського райкому партії Домбровський Іван Іванович;
    03.1970 року- 1 секретар Баштанського райкому партії Захарченко Олексій Гаврилович ;
    11.1975 року - 1 секретар Баштанського райкому партії Адамов Анатолій Миколайович ;
    08.1983 року - 1 секретар Баштанського райкому партії Хамчич Володимир Миколайович
    04.1992 року- Бардачов Микола Васильович – Представник Президента України у Баштагському районі
    04.1994 року...
    ...
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Історія || АВТОР: Нач. архівного відділу Л. О. Чорна | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 11.04.2011

 
    Документами, що зберігаються у Державному архіві Миколаївської області , відображають віхи становлення місцевого самоврядування у області та Баштанському районі.
    Постановою Раднаркому України від 8 лютого 1919 року  створені сільські Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, як вищі органи  Радянської влади на селі. В період окупації денікінськими військами Ради припиняли свою діяльність. Після відновлення радянської влади, відповідно до постанови ВУЦВК від 15 лютого 1920 року, на Україні у березні - квітні 1920 року, пройшли вибори до місцевих рад. Сільські ради обирались у  селах, селищах та хуторах, що налічували понад 300 жителів.  Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів створювались із розрахунку  один депутат на 100 жителів , але не менше 5 депутатів і не більше 50 депутатів на кожне поселення, строк повноважень депутатів становив  3 місяці. Враховуючи, що сільські ради об’єднували населенні пункти з розрахунку 300- 400 осіб населення, до її складу входило, як правило 5 осіб. В селах з населенням понад 10 тис. чоловік, обирався виконавчий комітет Ради. При сільрадах створювались і діяли секції: земельна, культурно-просвітницька, фінансова, адміністративно- господарська, санітарна та благоустрою. Постановою ВУЦВК та РНК «Про залучення сільрад та волвиконкомів до проведення натурподатку» від 11 квітня  1922 року, місцеві податкові органи були розформовані і на сільради було покладено обов’язки та відповідальність за укладанням списків платників, стягнення податку, наглядом за виконанням податку та примушення платників до його здачі під загальним керівництвом продорганів.
    На початку 1923 року змінився адміністративно – територіальний поділ України: на базі ліквідованих повітів та волостей створені округи та райони,  укрупнені всі адміністративно- територіальні одиниці, у тому числі і сільські Ради, де кількість населення  повинна була нараховувати не менше тисячі жителів., причому населення пункти об’єднані сільрадою, знаходилися на відстані не більше 3-6 верств від неї.  Зменшення цих показників  допускалось лише в разі створення  національних адмінодиниць – сільрад та районів , де переважна кількість жителів не належала  до української національності .На території Херсонської губернії, до складу якої входила більша частина населених пунктів нинішньої Миколаївської області, виконання цих умов було складним через вкрай нерівномірну щільність населення  ( 75,5 жителів на кв. в. у Балтській окрузі та 30.2 жителів на 1 кв.в у Херсонській , так і  внаслідок неоднакової кількості населених пунктів, що були об»єднані однією сільрадою за вказаною ознакою ( 2,5 населенних пункти на 1 сільраду у Балтській окрузі,  порівняно із показником 4,5 – у Херсонській та 5,5 - у Одеській окрузі. Крім того, необхідно було врахувати умови  зв’язку, національного складу мешканців, матеріальний стан населених пунктів та ін.. Незважаючи на вказані несприятливі умови, організацію сільрад було визнано успішною. Так, наприклад , при загальній кількості сільрад 1079, усього 5% охоплювали населенні пункти в кількості жителів менше 1000.  Так , в Балтській окрузі на сільраду припадало  у середньому 2533 жителі, у Миколаївській – 2335,  в Одеській – 2405, у Херсонській – 2713. Після реформи сільради дістали функції колишніх волвиконкомів.
     На 1V сесії ВУЦВК від 19 лютого 1925 року було прийнято резолюцію «Про низове районування», якою було визнано  правильною проведену роботу з корегування низового районування, як в цілому так і в частині виділення самостійних національних адміністративно- територіальних одиниць. Ставилось завдання терміново провести роботу  з поширення мережі сільрад...
    ...
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Історія || АВТОР: Нач. архівного відділу Л. О. Чорна | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 06.04.2011

 
Насильницьке вивезення мирного населення Баштанщини на примусові роботи під час Великої Вітчизняної війни    Історію можна переписати, але  документи, що зберігаються в архівах все одно будуть відображати події, факти того чи іншого її періоду.
    Однією із самих страшних сторінок історії українського народу є період Великої Вітчизняної війни. З перших днів окупації німецькими військами було встановлено режим терору , знущання над мирним населенням.
    12 серпня 1941 року фашистські війська вторглись на територію Баштанського району, а 16 серпня 1941 року район був повністю окупований.
Грабуючи народні багатства України, знищуючи населення, німецькі фашисти намагалися поставити народ на коліна, використати їх як робочу силу для потреб рейху та його збройних сил. З цією метою на України було введено режим рабсько – кріпосницької праці.
    Найстрашнішою була рабська праця вивезених на роботи до фашистської Німеччини, країн західної Європи у 1942- 1944 роках ( в основному вивозили юнаків та дівчат 1926, 1927 років). Вивезенням займались штаби й комісії, всі органи рейхскомісаріату, економічного штабу «Ост», командування верхмату, поліцейські сили й каральні органи окупантів, управи, старости та ін..
    Генеральний імперський уповноважений з робітничої сили Заукель вимагав: «усім чоловікам давати таку кількість їжі та надавати таке приміщення під житло, ставитись до них таким чином, щоб це коштувало нам найменших витрат при максимальній експлуатації». Такі умови праці «остарбайтерів» ( так німці називали робітників із сходу) , безумовно, не оголошувалися, навпаки з 1942 року  почалася пропагування їх роботи у Німеччині. Так, в газеті «Українська думка», що виходила у Миколаєві, у № 74 від 16 вересня 1942 року  з»явилося звернення... «Що чекає на тебе у Німеччині?»: «Гарна праця і добра  зарплатня. Гарне ставлення. Гуртожиток і харчування, соціальна, культурна охорона, охорона здоров’я. Забезпечення твоєї родини у батьківщині. Отже, запишись на Біржі праці». У випусках газети за 1942 – 1943 роки публікувались статті з фотографіями житлових приміщень, їдалень для українських робітників, їхні листи з описанням чудових умов праці та життя у Німеччині.
    Але ні заклики, ні фальшиві листи не приховували істини: українські юнаки та дівчата не бажали працювати у Німеччині, всіляко запобігали цьому.
    Вербування на роботу  скоріше нагадувало полювання на людей. Поміж себе фашисти називали  вербування «полюванням за черепами».  Житель села Новоукраїнка Єрмолівської сільради Садченко Андрій Никифорович  згадує: «7 жовтня 1943 року  німці насильно гнали на станцію Новополтавку  молодь 1927 року народження. Я проводив свою сестру . В цей час мене  схопили поліцаї і  калмики та під конвоєм погрузили у вагон і відправили до Германії».
    В Державному архіві Миколаївської області зберігаються спогади  громадян , що повернулися із фашистської неволі: Александрова Михайла Кириловича, ст. Лоцкине; Вилкул Віктора Григоровича, с. Зелений Клин...
   ...
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Історія || АВТОР: Нач. архівного відділу Л. О. Чорна | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 05.04.2011

 
Мало хто з жителів Баштанського району знає про сфабриковану кримінальна справу проти есерів під назвою група "Єдність”. Наведемо окремі уривки з книги «Реабілітовані  історією. У двадцяти семи томах. Миколаївська область. Книга 1.»
 
"По кримiнальнiй справi Контрреволюцiйна eсepiвськa органiзацiя "Єднiсть” було засуджено 66 жителiв Миколаївщини, з них 45 чоловiк з Баштанського району, 16 – з мicтa Миколаєва, 3 – з Hової Одеси, 1 – з Новобузького району. 3 них трiйками УНКВС Миколаївської та Одеської областей до розстрiлу було засуджено 28 чоловiк, 38 чоловiк до тривалих стpoкiв виправно-трудових таборiв, з них 10 чоловiк загинули пiд час вiдбуття покарання."
 
     ......
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Історія || ОПУБЛІКУВАВ: gaydash | 13.04.2010

 
    Восени Україна відзначатиме сумну дату – 75-річчя Голодомору. Ці трагічні сторінки нашої історії забуттю не підлягають. Не оминув голод 1932-1933 років і нашого краю. Про це свідчать історичні дані, про це пам’ятають очевидці, розповідають свідки.
    У районній газеті розпочато друк списки людей, які загинули від голоду в 1932-1933 роках на території нашого району. Відповідна інформація оприлюднюється і в мережі Інтернет:
Новосергіївська сільська рада
ВЛАСЕНКО Карпо Кіндратович
ВЛАСЕНКО Петро Карпович
ВЛАСЕНКО Ніна Карпівна
ВЛАСЕНКО Іван Карпович
ВЛАСЕНКО Пилип Леонтійович
ВЛАСЕНКО Ганна
ВЛАСЕНКО Олександра Леонтіївна
ВЛАСЕНКО Леонід Леонтійович
ВЛАСЕНКО Семен Трохимович
ВЛАСЕНКО Михайло Трохимович
ЛИХА Віра
НІКОЛЕНКО Катерина Олександрівна
Сім’я ПАВЛІЧЕНКІВ – 6 чол.
Антон, Ярина, Марія БЕРЕГОВІ
Андрій та Софія БЕРЕГОВІ
Сім’я Притики – 4 чол.
ГРОМОВІ - мати та двоє дітей
БОНДАРЕНКО Петро Іванович
БОНДАРЕНКО Надія Петрівна
БОНДАРЕНКО Іван Петрович
БОНДАРЕНКО Любов Петрівна
БОНДАРЕНКО Віра Петрівна
БОНДАРЕНКО Микола Петрович
БОНДАРЕНКО Віктор Петрович
БОНДАРЕВСЬКА Софія
Сім’я Івана БАБЧЕНКА – 5 чол.
Сім’я ОНИСЬКО – 3 чол.
Сім’я БАБЧЕНКІВ – 4 чол.
Сім’я МЕЛЬНИЧЕНКІВ: Федір, Софія, Віра
Сім’я КАЛАЧИКІВ – 5 чол.
Сім’я ДАНІЛОВИХ – 4 чол.
Сім’я ЛЕВЧЕНКА Степана – 8 чол.
ЗАХАРОВ Костянтин Іванович
ЗАХАРОВ Григорій Костянтинович
ЗАХАРОВ Пилип Костянтинович
ЗАХАРОВ Андрій
ЗАХАРОВ Іван Андрійович
ГАВРИЛОВ Іван Андрійович
Сім’я КАЛІНІЧЕНКО – 2 чол.
ПАВЛЕНКО Павло
РОМАНОВА Наталя Степанівна
СТЕПІНОВ Микола Миколайович
Сім’я ТІЛЕНКО – 2 чол.
Сім’я ШВЕЦЬ – 3 чол.
Сім’я КЛЯМОВИХ – 2 чол.
ШКАРУПА Дмитро Никифорович
ШКАРУПА Федір Дмитрович
ШКАРУПА Марія Дмитрівна
ШКАРУПА Володимир Дмитрович
ЮРЧЕНКО Марія

....
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Історія || АВТОР: Редакц. Книги пам. жертв Голодомору | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 06.08.2008

 
Список сіл, які взято до "Чорної дошки".


Газета Баштанського району "Під прапором Леніна" за 1933-й рік, у якій розміщено села Чорної дошки. У результаті цього Близько 600 чоловік у селі Піски померло від голоду

    Села, які мали особливо велику заборгованість по хлібозаготівлях заносились на “чорну дошку”. Статут “чорної дошки” означав фактичну блокаду: селяни позбавлялися права на виїзд, і якщо в селі не було продовольчих запасів, люди гинули голодною смертю. У селі Піски зпгинуло біля 600 чол!!! Лише з 15 грудня 1932р. було дозволено продавати газ, сірники та інші промтовари у селах, за винятком 82 районів 5 областей, які найбільше заборгували по хлібозаготівлях.

    Незважаючи на загалом добрий урожай 1932 р., сільське господарство виявилося неспроможним забезпечити потреби промисловості й експорту в зерні навіть ціною зниження селянського споживання до злиденного рівня. Втрати під час збирання цього врожаю вперше позначилися на хлібозаготівлях. Потік зерна, який у попередні роки надходив на елеватори і державні зсипні пункти, перетворився на тоненьку цівочку. Від червня до жовтня 1932 р. з колгоспів та одноосібних господарств України вдалося витиснути лише 132 млн. пуд. хліба. Як і до утворення колгоспного ладу, в країні вибухнула хлібозаготівельна криза. Різниця полягала лише в тому, що у 1928 р. в країні хліб був, а криза обумовлювалася небажанням селян везти його на ринок. Тепер же запаси товарного колгоспного хліба розтанули у втратах.

    Провал продрозкладки 1932 р. призвів до істотного скорочення централізованих ресурсів продовольства. Відповідно зменшилися пайкове постачання робітників і службовців, хлібний експорт. Виник дефіцит зовнішньоторговельного балансу, що призвело до появи великої короткострокової (вексельної) заборгованості іноземним фірмам за імпортовані товари. Це загрожувало державним банкрутством.

    Партійно-державна верхівка країни в обстановці, що склалася, прийняла хо-лоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації наявних запасів зерна в хлібовиробній смузі. Надіслані восени 1932 р. надзвичайні комісії під керівництвом найближчих співпрацівників генсека -- Кагановича (Північний Кавказ), Молотова (Україна) і Постишева (Поволжя) викачали у селян внутрішні фонди -- продоволь-чий, фуражний, насіннєвий. Конфісковане зерно пішло на експорт, щоб сплатити чергові внески валютою за імпортовану техніку, а також в державну торгівлю -- або нормовану (по картках), або комерційну. Цим самим було пом'якшено наслідки кризи у промисловості. Село ж на півроку, до нового врожаю, залишили на-призволяще.



Це верхня частина титульної сторінки газети "Під прапором Леніна" №150 від 1 січня 21933 року

Газета Баштанського району "Під прапором Леніна" за 1933-й рік, у якій розміщено села Чорної дошки. У результаті цього Близько 600 чоловік у селі Піски померло від голоду
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Історія || ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 27.06.2008

 
На початку 1933 року по всій Україні запасу зернових не залишилося, адже торгівля хлібом у селах дозволялась тільки після виконання плану хлібозаготівлі – після 15 січня 1933 року. Фактично це була дія, свідомо спрямована на повільне винищення населення сіл. Люди ринулись до міст, де було дозволено вільний продаж хліба (постанова бюро Миколаївського міськпарткому від 20.04.33 р. 344 – 111), з надією купити його чи хлібні картки. Дороги блоковані. Люди, не знаходячи порятунку, вмирали просто на вулицях.
21 квітня 1933 року секретаріат Миколаївського обкому Компартії України направляє у райони наступну постанову:
«1. Заборонити видачу хліба на громадське харчування, якщо немає виходу на роботу у поле.
2. Заборонити видачу хліба на громадське харчування (крім тяжкохворих) у період дощу, коли немає виходу у поле.
3. Запропонувати на місцях органам суду та міліції за порушення цього рішення негайно притягати до суду згідно Закону Раднаркому СРСР від 7 серпня».
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Історія || АВТОР: Чорна Людмила | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 05.05.2008

 
Районною державною адміністрацією на виконання Указу Президента України від 28.03.07 №250/2007 «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами голодомору 1932-1933 рр. в Україні» та інших нормативних актів, пов’язаних із Голодомором 1932-1933 рр. організовано роботу по виявленню та складанню списків жертв голодомору 1932-1933 років. На території району діють 20 робочих груп (97 чол.), керівниками у більшості з них є міський та сільські голови, завданням яких є збір відповідної інформації. До складу робочих груп увійшли директори, вчителі навчальних закладів, завідувачі міським/сільськими центрами праці та соціального захисту населення, представники ветеранських організацій, працівники закладів культури.
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Історія || АВТОР: Гонта Василь | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 05.05.2008

 

У 1933 році жила я з батьками у Новобирзулівці. Мій дід Іван Іванович Ситник мав дві корови, два коня, двох телиць, двоє лошат і вулики. В сім! було 8 дітей. Його розкоркули-ли, все забрали, вигнали зі своєї хати, давши напівзруйновану і залиту волою землянку. Ходили в ній по камінцях .а спали на різному лахмітті, бо все, що було в хаті, винесли на вулицю і продали , навіть білизну. Нам, дітям і онукам «куркуля» , не давали ходити по вулицях села: дражнили й ображали. Ми намагались обходити вулиці чи то горою, чи то попід річкою.

Під час голодомору батько й мати ходили на роботу, а нас з братом Василем запирали в хаті й наказували нікому не відчиняти. Одного дня прийшли до нас активісти, почали стукати, наказували відчинити двері, погрожуючи, що почнуть стріляти. Ми з братом дуже злякалися (мені було трохи більше 5 років,а брат на 1,5 роки молодший) і відчинили двері. Активісти забрали в нас один-єдиний гарбуз, що був основним харчем.
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Історія || АВТОР: Віра Іллівна СОРОКОЛАТ | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 25.03.2008

 

У сім’ї мого батька – інваліда війни 1914 року Петра Івановича Бондаренка було дев’ятеро дітей. Мали ми дві корівки та четверо коней. Тож сім’я не дуже бідувала. Але влада, погрожуючи Сибіром, змусила батька вступити в колгосп. А за ним на колгоспний двір пішла і наша худоба. Жити нам стало сутужно.

Особливо скрутно було у 1932 році. Спочатку помер батько. Потім один за одним померли брати та сестри. Тільки я та мама лишилися живими. У нашому селі була створена спеціальна буксирна бригада, до якої входили сільські активісти Кіндрат Хомутенко, Марина Кошова, Антон Донченко, Микола Гончаренко, Анто-ніна Лиха. Вони ходили по селу й забирали в кожній хаті все, що бачили їстівне, незважаючи на прокльони жінок і плач дітей.

Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Історія || АВТОР: Горшньова Тетяна | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 07.12.2007

 

Та ось почалася колективізація. Земля і все інше перейшло до колгоспу. Залишилася стара хатина, город та п’ятеро дітей. Город наполовину засівали житом. В 1933 році на трудодні з колгоспу нічого не дали, ще й так звані «буксири» почали збирати останнє, що ще було в людей дома. Почався голод. Найстарша дівчинка Маруся пішла жити до своєї бабусі, хоч і бабусі було скрутно.

Сім’ю запідозрили, що вона переховує вдома хліб. Кілька разів допитували...

Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Історія || АВТОР: Павло Фарінов | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 07.12.2007

 
Не можу викинути з життя страшні епізоди мого дитинства. Дуже добре пам’ятаю, як мені хотілося їсти. Щоночі мені снився шматочок хліба. А мама часто плакала, бо нічим було нагодувати трьох дітей. Батька нашого арештували і відправили на Соловки, бо він не хотів вступати до колгоспу. А нашу сім’ю вважали куркульською, бо мали ми пару коней, корову, підводу та шість десятин землі. Разом з батьком, Савелієм Івановичем Москаленком, арештували ще п’ятьох сусідів. Сім’ї всіх арештованих виселили з хат разом з дітьми.
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Історія || АВТОР: Павло Фарінов | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 07.12.2007

 
1-15 16-26

Згідно Правил адміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.

 

           



Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz