Баштанка.НЕТ
Сайт Баштанського району. Баштанський район, Баштанська республіка - наша історія. Найкраще місто - Баштанка Сайт Баштанського району. Баштанський район, Баштанська республіка - наша історія. Найкраще місто - Баштанка

Чт, 23.11.2017, 21:25

Сайт Баштанського району. Баштанський район, Баштанська республіка - наша історія. Найкраще місто - Баштанка Сайт Баштанського району. Баштанський район, Баштанська республіка - наша історія. Найкраще місто - Баштанка

Вітаю Вас, Подорожній | RSS

РеєстраціяВхід

 
Головна сторінка Баштанка.НЕТ
Меню сайту

Категорії  СТАТЕЙ

Спорт
Освіта
Історія
Політика
Культура
Медицина
Економіка
Видатні люди Баштанки та району
РС ГУ ДСНС
Суспільство
Баштанське УЕГГ
Виконавча влада
Управління юстиції
Реєстраційна служба
Управління статистики
Місцеве самоврядування
Інформування населення
Баштанський відділ поліції
Державна фіскальна служба
Фонд соціального страхування
Центральна районна бібліотека
Баштанський міжрайонний відділ лабораторних досліджень
Управління державного казначейства у Баштанському районі
Управління Держпродспоживслужби в Баштанському районі
Відкритий Міжнародний університет розвитку людини "Україна" у м. Баштанка
 
Форма входу

Зверніть увагу!
Сьогодні відвідували сайт:

 
 
Баштанка рекламна
Загрузка...
 
 

ВИПАДКОВІ ФОТО:

День Захисника Вітчизни - 2011:

Баштанська філія ВАТ ЕК “Миколаївобленерго”:

Покладання квітів:

Виставка робіт Олександра Бондаренка:

 

Головна » Статті » Баштанський район » Видатні люди Баштанки та району

Все життя - боротьба за визволення України, боротьба з байдужістю мас і несвідомістю народу
Боровик Дмитро Миронович - уродженец Баштанщини, революціонер В цьому році виповнюється 140-років від дня народження Боровика Дмитра Мироновича - уродженця Баштанщини, революціонера, одного з фундаторів українського національного руху на Далекому Сході, редактора і видавця першого на Далекому Сході українського тижневика "Українець на Зеленому Клині", що мав дуже великий вплив на розвиток українського політичного життя. Д. М. Боровик відноситься до плеяди патріотів початку ХХ століття, які поширювали українську думку, Слово Т. Г. Шевченка, далеко за межами України. В далекому Зеленому Клині, на відміну від нашого степового краю, добре пам'ятають сина українського народу, завдяки дослідників українського національного руху Івана Світа та В'ячеслава Чорномаза.

Запрошуємо переглянути:

 
Дитинство та навчання
Боровик Дмитро Миронович - уродженець Баштанщини, революціонер Народився Дмитро Миронович  26 жовтня 1876 року на невеликому хуторі свого батька Мирона Семеновича Боровика поблизу с. Булгакове Полтавської волості  Херсонської губернії (тепер с. Новогеоргіівка, Баштанського р-ну). Через рік після народження Дмитра його батько був мобілізований до війська в зв'язку з війною, яка тоді почалася, між Російською та Османською імперіями (Російсько-турецька війна 1877-78 рр.). З війни він повернувся з нагородами, але сліпим. Тим не менш, саме він навчив сина грамоті і приготував його до школи.
На восьмому році Дмитро вступив до реального училища Святого Павла в м. Одеса. По закінченні училища він вступає на агрономічний відділ Ризького політехнікуму.
  Як було написано в некрологу, надрукованому в календарі "Нова Україна", що був виданий у Владивостоці в 1921 р., "рідне оточення з дитячих років викохало у нього любов до свого народу і рідного краю. Любов активну, яка викликала бажання допомогти йому, стати на боротьбу за своє національне "я". Тому будучи студентом 3-го курсу, перебуваючи влітку у своїх батьків в Одесі, він стає членом Революційної української партії (РУП).
  Після закінчення технікуму Д. Боровик вступає на фізико-математичний факультет Новоросійського університету в Одесі, де бере активну участь у діяльності українських есерів. 1906 р. Д. М. Боровик закінчував навчання в університеті. Цього ж року прокотилася хвиля арештів революціонерів, партія була розгромлена, і  як активного учасника РУП, Дмитра Мироновича було заарештовано.  Майже рік він перебував у одиночній камері Одеської в'язниці. Восени 1907 р. його було засуджено до засланням на 5 років до Туруханського краю (тепер північна частина Красноярського краю Росії). Вже в подальшому під час свого перебування в засланні він заочно підготовився до іспитів і отримав диплом вже після закінчення заслання.

 
Агітаційна діяльність в Баштанці
  Павло Макарович Тур, один з організаторів і активних учасників антиденікінського селянського повстання в селищі Полтавка-Баштанка 1919 р., яке увійшло в історію під назвою "Баштанська республіка", в своїх спогадах "Воспоминания Павла Тура о революционном движении в с.Баштанка с 1885-1919гг." згадує Д. М. Боровика: "Приходив в село поділитися своїми переконаннями. Був Боровик українським соціал-демократом.  В 1904 р. в Баштанці Боровик організував соціалістичний гурток до якого увійшли видні і розвинуті селяни. Потім влада почала слідкувати за гуртком, почалися арешти і багатьох заарештували, кого заслали в Вологодську та Архангельску губернії. Але гурток продовжував рости". За період керування гуртком Д. Боровиком  у 1904-1906 рр. до нього ввійшли: Кіндрат Дерило, Семен Дениско, Феодосій Ус, Григорій Змієвський, Феофан Балдук, Артем Бойченко, Савелій Гростер, Максим Книжник, Захарій Єсипенко, Кіндрат Гливенко (вчитель), Цибулкін (ветлікар) та ін.
 
В засланні
Д. Боровик працював завідувачем метеорологічної станції на північній периферії краю. З часом працював у самому Туруханську, куди його перевели через погіршення здоров'я. У 1908-1911 роках у засланні стає членом таємної української організації на Зеленому Клині.
  У вересні 1912 року його звільнили з заслання. Виїхав до Риги, де восени 1913 року по закінченню практичної роботи одержав звання "вченого агронома". Потім майже рік прожив у своєї рідні в Одесі, а згодом виїхав до Петербургу, де працював у Департаменті хліборобства. Через рік переїхав до Миколаєва отримавши переведення до Головної фізичної обсерваторії.

Основоположник українського руху на Зеленому Клині
  Далі ми приведемо уривок з публікації В. Чорномаза присвяченого Д. М. Боровику. "…До Владивостоку він прибув восени 1916 року. Тут його й захопили бурхливі події Лютневої революції 1917 р. З перших же днів революції Дмитро Миронович поринає в місцеве українське громадянське життя, ставши одним з організаторів Владивостоцької Української Громади, яка влітку 1917 р. нараховувала вже 3 тис. членів.
  Пізніше по розвалі владивостоцької Громади, Д. М. Боровик став одним з фундаторів і створеної у Владивостоці на початку 1918 р. "Просвіти", був засновником і головою (1918-1920) клубу "Українська хата", що об'єднав "культурнійшу верству міського і окружного українства, трудящу інтелігенцію". Був членом з вироблення статуту Владивостоцької Української Окружної Ради. Дмитро Миронович брав участь у роботі і всіх чотирьох Українських Далекосхідних з'їздів, що відбулися в 1917-1918 рр. Працюючи в комісіях та виконуючи обов'язки секретаря ІІІ-го (квітень 1918 р.) та ІV-го (жовтень 1918 р.) з'їздів, він багато спричинився до випрацювання програм далекосхідного українського руху, докладаючи значні зусилля у боротьбі з демагогічними впливами лівих, комунофільствуючих сил. В 1917-1918 рр. неодноразово висувався кандидатом від українських організацій до Владивостоцької міської думи і 1920 р. був обраний її радним. Працюючи, він своє головне завдання бачив  у тому, щоби "завдання Товариства провадилося шляхом, що веде народ до вільного, культурного та заможнішого життя".

 
  Але мабуть найголовніше він відзначився як палкий публіцист, виступаючи на сторінках заснованої ним газети "Українець на Зеленому Клині". Ця газета, перше число якої вийшло у Владивостоці 30 квітня 1917 р., стала першою українською газетою не лише на Далекому Сході, а і взагалі в Азії. Газета редагована Дмитром Боровиком мала дуже великий вплив на розвиток українського політичного життя на Далекому Сході, а його статті в тижневику на політичні теми, про українську мову в Богослужіннях, у справах громадської праці, як свідчить безпосередній учасник подій та видатний український історик Зеленого Клину Іван Світ, можуть мати значення навіть сьогодні, "такі вони актуальні та добре написані".
  На сторінках газети Дмитро Миронович гостро реагував на всі події в українському національному русі як на Україні, так і на Далекому Сході, просвічував своїх земляків, закликав до єдності, ганьбив всі вади в місцевому українському громадському житті та ворожу до українства політику більшовиків.  Як зазначав І. Світ, українське громадянське життя на Далекому Сході "сильно коливалось, чергувалися активність й занепад й редактор Д.Боровик реагував на ці занепади гостро та сильно. Його перо не знало пощади".
  Протягом 1917-1918 рр. зусиллями Дмитра Боровика вийшло 39 чисел "Українця на Зеленому Клині". В 1919 р., за диктатури Колчака, довелося випустити тільки два числа і останнє, 42-ге число, присвячене 59-м роковинам від дня смерті Т. Г. Шевченка, Дмитро Миронович спромігся видати 25 березня 1920 р. В важких умовах революції й громадянської війни газета з'являлась, головним чином, завдяки його особистій жертовності. Він так характеризував тяжкі умови, в яких доводилося працювати: "Поневіряється українське слово письменницьке в приймах по російсько-московських друкарнях, терпить тяжку скруту, "неначе човен в синім морі то вирина, то потопа". Ой, чи перебуде лиху годину, чи так і загине, тиняючись сиротою по закутках у чужих хатах, утираючи сльози, що не знайшли стежки до серця тутешніх українців, не вблагали до щирої підмоги".
  Одною з причин такого становища була національна байдужість земляків, яку він гостро таврував на сторінках своєї газети. "Демагоги, горлопани, - звертався до них Дмитро Миронович, - вас обходять широкополі лани московської громади і, живлячись з того готового, ви гордуєте малою українською культурою, малими заходами, малою газетою... Каліки, блукаєте ви по світі, як вівці, без пастиря, хто взяв герлигу, той і чередник, загубили і рід і історію, культуру свою і звичаї і само шанування, замість душі стала пара, пропала творчість, пішли позичати та "позика правду з'їла". Крутять вас баламути і стрижуть хахлів. Служіть же найщиріше, прихиляйтеся до "вождів", може плюнуть у ваш бік, може в саму пику, а тоді, німі, жалійтеся, ховаючись за Шевченка, перепрошуйте господарів ваших степів, зруйнувавши українські вольності, повернувши правду-згоду Переяславську "рівного з рівним, вільного з вільним" в кривду, в люте підданство-кріпацтво. Нехай! Вас мало зневажали, піддавайтесь легкодухи, наші перевертні знайдуть спосіб вас боляче образити, таки дошкулять!... розбратайтеся, розберіться, забудьте себе - ви сон, приставайте до життя, більшости, вона, гадюка, вас підхвалить і напоїть солодкою отрутою, напніть фарисейську машкару, приберіться в убрання демагогів і запануєм ми, челядь-безбатченки і приймаки, разом з панами великого роду і грабунку! Слава!"
  Будучи людиною неміцної будови, до того й з попсованим вищенаведеними пригодами здоров'ям Дмитро Миронович працював на громадській роботі, як не працюють і здорові. Він відмовляв собі у самому необхідному, ощаджуючи гроші - чи на видання українського часопису, чи на другу українську справу. Як свідчив один його сучасник, Дмитро Боровик "Робив і ті малі діла, про які іноді багато балакають, а ніхто за їх не береться - він уриваючи хвилини часу від праці на посаді і праці громадській, - вчив малих дітей грамоті, вчив нікому про це не розповідаючи і не вихваляючись". Дмитро Миронович не тільки брав на свої плечі ту надмірну працю, яку на його накладала громада, а "сам хапав, вишукував для себе роботу, на яку тратив і кошти і сили".
  Тяжка праця й важкі умови життя підірвали його здоров'я. Працюючи на ІІІ Українському Далекосхідному з'їзді, він простудився і занедужав. Те саме трапилося і під час ІV-го з'їзду, після якого він тяжко захворів на плеврит, але не шкодував здоров'ям і знов і знов працював на українській ниві. Весною 1920 р. він занедужав сухим плевритом. Скрутні матеріальні обставини не дали змоги для відповідного лікування. До того ж дали себе взнаки наслідки в'язниць та заслання - потайні сухоти, а потім сухоти горла і 4 листопада 1920 р. Дмитра Мироновича не стало. "Вмер він на коні (сцені - В.Ч.) боротьби за волю українського народу. Вмер на чужині, не здійснивши самої палкої своєї мрії - бодай перед смертю побувати на Україні". Як зазначала газета "Українська думка", що видавалася заснованою ним "Просвітою", "все життя його було боротьбою за визволення України. Боротьбою з байдужістю мас і несвідомістю народу".
  Він похований у Владивостоці, у землі Зеленого Клину, яка дала останній притулок сотням тисяч українців. Місце поховання його невстановлене, немає могили, плити, до якої ми могли б прийти, щоб віддати данину його пам'яті. Але, як відомо, люди живуть, поки про них пам'ятають…"
  В ці березневі дні, коли згадується ім'я великого Кобзаря Т. Г. Шевченка вшануємо пам'ять і про наших земляків з Баштанського краю, які боролися за Україну, як і зі зброєю в руках так і справами громадськими, та поклали своє життя  на вівтар в ім'я незалежності та свободи.

 
 
Примітки: Зелений Клин, або інша назва Зелена Україна -  історична українська назва території південної частини Далекого Сходу (теперішні Приморський і Хабаровський краї, Сахалінська та Амурська області Російської Федерації). Масово заселялися українцями з середини та кінця ХІХ століття - початку ХХ століть. Під час національно-визвольних змагань 1917-1921 років українцями обстоювалася ідея створення на Зеленому Клині державного утворення, як складової Української незалежної держави.
 
Фото з фондів Баштанського районного краєзнавчого музею.

Підготував Требух Олег,
директор Баштанського районного краєзнавчого музею


Опубліковано в районній газеті "Голос Баштанщини"
від 12 березня 2016 року №21-22

 
Категорія: Видатні люди Баштанки та району | Опублікував: trebuholeg (13.03.2016) | Автор: Олег Требух
Сподобалася стаття? Розкажіть про неї своїм друзям через соціальні мережі:
Статтю переглянули 1766 чол. | Коментарів відвідувачі лишили: 2
ПОШУК за ключовими словами (тегами): революціонер, Д. М. Боровик, Дмитро Боровик
Всього коментарів користувачів сайту: 2
avatar
1
1
В 90-х роках у Владивостоці, де я мешкав від початку 80-х, нам з соратниками (серед яких був і згаданий тут В.Чорномаз) вдалося відновити випуск газети "Українець на Зеленому Клині". В умовах економічної кризи та політичної нестабільності в Росії ми спромоглися видати лише 5 накладів, яких я навіть жодного разу не міг "упіймати" в кіосках преси, бо розліталися вони миттєво. З 97 року я покинув той край та повернувся в Україну, але все життя буду пишатися тим, що не став в далекому краї "совковим" манкуртом й не лише зберіг свою українську ідентичність, але й започаткував та довгі роки фінансував український громадський рух, який і досі там, на теренах Зеленого Клину, існує та продовжує справу, розпочату такими першопрохідцями-подвижниками, як наш видатний земляк Д. М. Боровик.
avatar
0
2
Дякую за коментар!

Ваш коментар до публікації:
(можна через соцмережі та акаунти: "Фейсбук", "ВК", "ОК", "Гугл", "Яндекс" та ін.)

avatar
 
 

10 НОВИХ КОМЕНТАРІВ
ВІДВІДУВАЧІВ САЙТУ  ДО НОВИН ТА СТАТЕЙ сайту Баштанського району:

 



Згідно Правил адміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.

 

           

Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz