Блоги жителів міста Баштанка та Баштанського району Блог Оксани Смоли з міста Баштанка
 
Головне меню сайту

вхід на сайт

Персональний блог
Юлії Дубогрій [4]
Василя Гонти [29]
Оксани Смоли [8]
Олега Требуха [1]
Ірини Пшиченко [72]
Петра Войцехова [39]
Віктора Коваленка [113]
Михайла Данилюка [3]
Олександра Басенка [13]
Валентина Гриценка [27]
Олександра Процака [7]
Антоніни Заворотнюк [19]
Олександра Дорошенка [3]
 
Баштанка рекламна
Загрузка...
 

» Усі блоги " » блог Оксани Смоли [ Додати запис до власного блогу ]

Оксана Смола, етюди «Тиша кольору індиго»

Оксана Смола, етюди «Тиша кольору індиго»   Огром міста ніби стопудовий кавун! І з нього зусібіч зі свистом і шумом розлітається насіння. Перестиглий кавун, яким зі всього маху – спересердя чи з необережності, хряснули об асфальтну кору землі! Відтоді барвистий гул, галайкання, гам не стихають. Лише змінюються шумові декорації:  вокзал, площа, метро…  

  Зі станції метро «Вокзальна» ескалатор сірою ребристою стрічкою впадає ув освітлену пащеку підземелля, – спробуй-но втриматися із важелезною валізою і сумкою через плече! Галасливий посвист потяга – хочеться заткнути вуха після безсонної ночі. А потім, потім – навальний зустрічний людський потік при виході з підземелля «Святошино», доводиться рухатися проти течії, притиснувшись до стіни. Іронія долі: в дійсності майже все так само, як і в сучасній літературі…

  Ось-ось має рушити електричка на Ірпінь, устигаю ув останню мить, дякуючи статечному дядечкові, що з милостивою  посмішкою підхоплює мою, майже непідйомну, ношу на колесах.

  У переповненій електричці, котра нагадує чимось продовгуватий кавун,  гармидер схожий на вокзальний: шепіт-шерех розмов, раз-у-раз озиваються мобільники; у проході теж не протовпитися: корзини, мішки, мішечки, кравчучки, рюкзаки, картонні коробки...

  Всюдисущі крамарі пропонують без кінця всяку всячину: запальнички, солодощі, спеції, гаманці… Замурзані циганчата  старанно виводять котрусь свою, автентичну, пісню. А електронний диктор укотре ніяк не вимовить назву зупинки: виходить щось смішне й нерозбірливе. Тож укліпилася у вікно, щоб не прогавити Ірпінь, і милуюся віковічними соснами, їх незрівнянними, гончарно-теплими стволиками в блакитній солодкій гущі ранкового неба. Сосни здаються теплими і домашніми, здається, що можна провести долонею по їх шорсткій корі, а тільки – між соснами і мною –  запилюжене віконне скло і шум сталевих коліс електропоїзда...  

  Потяг починає гальмувати. Перепитую про всяк випадок:

  – Це Ірпінь?

  – А вам яка станція треба? – кидає на мене погляд жіночка, вив’язана яскравою хусткою по-старосвітськи, що сидить біля дверей із двома чималенькими плетеними кошиками.

  – Мотя, от ти… Жінці Ірпінь же і треба! Правда? От ти любиш перепитувати,  – озивається сивий дядько у картатій сорочці, певно, її чоловік.

  – Вася, помовчи.
 

Повний текст оповідання можна завантажити за цим лінком.
 


Картина Оксани Смоли.
Ірпінь, 2015 рік. Пастель.



ПОПЕРЕДНІЙ - записи у блозі - НАСТУПНИЙ

Опубліковано: 15.11.2017 | Переглядів: 68
Розкажіть друзям про дану публікацію у блозі Оксани Смоли у соціальних мережах:

Всього коментарів: 0

Ваш коментар до публікації:
(можна через соцмережі та акаунти: "Фейсбук", "ВК", "ОК", "Гугл", "Яндекс" та ін.)
avatar
 

10 НОВИХ КОМЕНТАРІВ
ВІДВІДУВАЧІВ САЙТУ  ДО БЛОГІВ, НОВИН, СТАТЕЙ...

 



Згідно Правил адміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.

 

           
 

Copyright MyCorp © 2006
Хостинг від uCoz