Блоги жителів міста Баштанка та Баштанського району Блог Петра Войцехова з міста Баштанка
 
Головне меню сайту

вхід на сайт

Персональний блог
Юлії Дубогрій [4]
Василя Гонти [29]
Оксани Смоли [8]
Олега Требуха [1]
Ірини Пшиченко [72]
Петра Войцехова [39]
Віктора Коваленка [113]
Михайла Данилюка [3]
Олександра Басенка [13]
Валентина Гриценка [27]
Олександра Процака [7]
Антоніни Заворотнюк [19]
Олександра Дорошенка [3]
 
Баштанка рекламна
Загрузка...
 

» Усі блоги " » блог Петра Войцехова [ Додати запис до власного блогу ]

Із циклу "Блукаючий в сутінках"


Живу я в цьому світі, а світ такий великий,

Неначе космос безкінечний, такий  холодний і страшний

І я у цьому космосі, неначе оповитий льодом

Лечу в пустоті. І  так мені холодно і вогко в тілі і в душі.

У мене все промерзле. Я  промерзлий, неначе вічна мерзлота –це я.

Ніби я ріс в сім`ї, і були в мене тато й мама.

Та мама була ще холодніша,  ніж я тепер.

А там де тато – там була космічна пустота.

І так зійшлись в житті – космічна пустота і вічна мерзлота.

І потім народився я в холодній безмежній пустоті.

І все життя душа моя не знала,  що таке тепло.

І все життя моя душа не знала,  що є тепло у цьому світі.

Що є тепло в відносинах людей.

Що є тепло, довіра й  теплота у спілкуванні.

Що в цьому світі не всі ворожі, не вороги мені.

Не знав, що можуть бути сердечні друзі.

Бо ріс я в племені такім, де правила були такі:

Не вб`єш  когось, то вб`ють тебе морально.

Коли попросиш щось, то будеш винен усе життя.

Коли слабким себе покажеш, то задавлять.

А плакать будеш,  засміють і заклюють.

Відкриєш душу – наплюють, розтопчуть брудними  ногами.

Отак живу і мерзну, мерзну, так холодно мені.

Душа у мене застібнута по саме горло.

І навкруги  ворожий світ, навколо вороги.

І я один у цьому світі, і стільки зла в мені,

Агресії багато так, що цей ворожий світ

Я рвав би на шматки, кусав би, гриз би, шматував би.

Та розуміння в мене є, що цей ворожий світ

Скоріше вб`є мене,  чим я його.

Тому й живу зі злістю у душі, яку нікому показати я не можу.

Не можу, бо запакують у лікарню, де товсті стіни, грати і виходу немає.

Тому й терплю, живу, хоча й терпіти вже не сила.

Терпіти вже не сила, бо ненавиджу всіх.

І уявляю,  що ненависть від усіх іде.

А боротись зі всіма немає в мене сил.

Немає в мене сил, врешті решт, й боротися з собою.

І розуміння геть не має, а що ж таке життя без боротьби?

А що ж таке життя із теплотою?  І  як це жити із відкритою душею?

Як розтопити лід, в якому я замерзлий по волі відьми темноти?

Як із космічного безмежжя  спуститись на землю,

Відчути твердість під ногами?

І де знайти тепло, якого я не знав усе життя?

І де знайти те розуміння, що хтось хоча б один  у всьому світі

Добра мені бажає і користі із цього не хоче мати?

І як повірити, що світ, що світ навколо мене не ворожий.

І найголовніше: як повірити собі самому?

Нехай я народився у вічній холоднечі і виріс в космічній пустоті.

Та падають із космосу зірки на землю,

Спалахують на небокраї вогнем яскравим.

І вірю, що й моя зірка на підльоті,

Що я зігрію сам себе, що я повірю у тепло, що світ навколо теплий!!!



ПОПЕРЕДНІЙ - записи у блозі - НАСТУПНИЙ

Опубліковано: 29.06.2017 | Переглядів: 625
Розкажіть друзям про дану публікацію у блозі Петра Войцехова у соціальних мережах:

Всього коментарів: 0

Ваш коментар до публікації:
(можна через соцмережі та акаунти: "Фейсбук", "ВК", "ОК", "Гугл", "Яндекс" та ін.)
avatar
 

10 НОВИХ КОМЕНТАРІВ
ВІДВІДУВАЧІВ САЙТУ  ДО БЛОГІВ, НОВИН, СТАТЕЙ...

 



Згідно Правил адміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.

 

           
 

Copyright MyCorp © 2006
Хостинг від uCoz