Блоги жителів міста Баштанка та Баштанського району Блог Петра Войцехова з міста Баштанка
 
Головне меню сайту

вхід на сайт

Персональний блог
Юлії Дубогрій [4]
Василя Гонти [29]
Оксани Смоли [8]
Олега Требуха [1]
Ірини Пшиченко [72]
Петра Войцехова [39]
Віктора Коваленка [113]
Михайла Данилюка [3]
Олександра Басенка [13]
Валентина Гриценка [27]
Олександра Процака [7]
Антоніни Заворотнюк [19]
Олександра Дорошенка [3]
 
Баштанка рекламна
Загрузка...
 

» Усі блоги " » блог Петра Войцехова [ Додати запис до власного блогу ]

Якби я купу грошей мав? (Сон)


Миколаїв. Автовокзал. Чекаю маршрутку. І тут зненацька вереск гуми  по асфальту. Звертає  на пішохідну доріжу джип крутий. Забилось  серце – людей  багато ж так навколо. Думаю, що  відмовили гальма, чи може – п’яні. Та  ні.  Підʼїхали  до сигаретного кіоску і не виходячи з авто, купили цигарок. Ревнув  дигун. І  тільки сизий дим зостався. Нема  нікого. Все  так швидко, а маршрутку чекати ще майже цілу годину. На  стінку сперся і після стресу, немов у  транс упав. Ніби  й не спав, а таке верзлося. Ніби  у мене купа грошей величезна і  в моєму місті я найкрутіший. Що  захотів,  те й зробив. Ніби  у мене гелентваген-мерс. Куди  й кудою захотів, туди й поїхав. Нема  для мене знаків і розміток. А  що – номери круті у мене. Так  і НАПИСАНО на них –  я крутий. Для  антуражу на груди грамів триста віскі і вперед. А  полісмени, побачивши мою машину, честь віддають, стають по стійці «струнко», бо ж знають,  що у мене бабла велика купа, величезна. Моє  авто зупиниш, а потім клопоту не обберешся. Бо  я ж і не скупий. Як  треба, іду по кабінетах і прямо з порогу –  в пику пачку баксів. Мене  й нічого не питають. Кинув: – я хочу те то й те то, а останнім часом і самі догадуються, бо ж пачки баксів товсті. Їх  багато. А  як треба  поїду в область, а то й податись можу на олімп за хмари, де небожителі-вершителі живуть. Яка  різниця як купа грошей є, то можна все. У  нас свої закони. Вірніше,  нема ніяких. Все  залежить від товщини пачки баксів, яку кидаємо в хайло корупції. Хоча, яка корупція – це стиль життя. Та  їду далі. Під  колесами клумби, троянди  ростуть. Та мені  байдуже, мені можна. І  тут приспічило мені. Хотів  по газах та туалет шукати. Але ж у мене купа грошей. Тю,  мерса зупинив, памʼятник, фонтани. Центр  міста, людей багато. Та  в мене купа грошей. Сів  на площі, зняв штани та купу навалив. До  мене перехожі: – як ти смієш? Та  побачивши мене: – Ой вибач, не впізнали. Та й  пішли. До  них ще люди, та й з кабінетів повибігали: – Що відбувається? То  що таке? Та  ну його, – відповідають. Йому  можна, у нього купа грошей. Скажеш  щось, то затаскає по судах, або ж найме когось, поодбивають ребра. А  я собі сиджу. Кабінетники  обступили мене щільним колом. А,  що я даремно пачки баксів по кабінетах розкидаю. Сиджу  зі спущеними штанами, потреби свої справляю.  Мрії  пішли. Це ж місце прохідне. Наливайку  збудувати б. Це ж класно було б – центральна площа, пам’ятник, фонтани. Як  це нікому в голову така ідея не прийшла? А  парк у центрі –від дороги зрубати всі дерева і теж щось збудувати. А  ті дерева,  що далі в глиб,  їх не чіпати, будуть замість туалету. Романтика  ж. Під  дерево сходити. І  тут я спохватився. Доки мене ніхто не випередив, бо ж купа грошей не тільки в мене є. Треба  будувати вже. І  то так – фундамент збудував, зверху баксами покрив, стіни звів – баксами обклав. І  так до завершення поки не збудував. А  документи на будівництво? Кому  треба, прийдуть, гроші заберуть і документи принесуть. Це  не проблема. Я  зірвався, натягнув штани, обперезався, ремінь затягнув. Купу,  що навалив я баксами накрив,  ще й оплески зірвав. І  побіг в свій гелентваген-мерс. І  думка:  –  Як добре, що в мене купа грошей є. Я  відчуваю людиною себе. І  поважають всі мене, хоча  прямо в очі, бо  за спиною не раз я чую вслід собі: – Сволота! Ніяк  наїстися не може. Бодай  тобі грець! Готові  закопати мене живцем. А  ненависть, якби матеріалізувалась, то я згорів би вмить насправді. Та  то – фігня. Поки  купа грошей в мене величезна, я живу в іншому світі, не зі всіма. Я  великий, я людина, я Бог. А  не дай бог, щоб пропала моя купа грошей, я – ніщо, мене нема. Тьфу, тьфу, та ну його.  Такі  думки. І  тут крізь сон, фантазію я чую: –Хто місця займав? Відправляємося  вже. Я  лоба витер. Холодно, а я аж впрів. Сон  такий. Це  ж треба таке верзлося, хоча й цікаво –  які це відчуття насправді,  коли маєш бездонну купу грошей. Та  мовчки пішов я у маршрутку. Додому  їхати треба, до сімʼї. Сон  є сон. Спиться,  то й сниться. Життя ж  іде…



ПОПЕРЕДНІЙ - записи у блозі - НАСТУПНИЙ

Опубліковано: 14.06.2017 | Переглядів: 596
Розкажіть друзям про дану публікацію у блозі Петра Войцехова у соціальних мережах:

Всього коментарів: 0

Ваш коментар до публікації:
(можна через соцмережі та акаунти: "Фейсбук", "ВК", "ОК", "Гугл", "Яндекс" та ін.)
avatar
 

10 НОВИХ КОМЕНТАРІВ
ВІДВІДУВАЧІВ САЙТУ  ДО БЛОГІВ, НОВИН, СТАТЕЙ...

 



Згідно Правил адміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.

 

           
 

Copyright MyCorp © 2006
Хостинг від uCoz