Блоги жителів міста Баштанка та Баштанського району Блог Петра Войцехова з міста Баштанка
 
Головне меню сайту

вхід на сайт

Персональний блог
Юлії Дубогрій [4]
Василя Гонти [29]
Оксани Смоли [8]
Олега Требуха [1]
Ірини Пшиченко [72]
Петра Войцехова [41]
Віктора Коваленка [115]
Михайла Данилюка [3]
Олександра Басенка [13]
Валентина Гриценка [27]
Олександра Процака [7]
Антоніни Заворотнюк [20]
Олександра Дорошенка [3]
 
Баштанка рекламна
Загрузка...
 

» Усі блоги " » блог Петра Войцехова [ Додати запис до власного блогу ]

Тиха осінь

Тиха осінь надворі, дерева вбрані в жовте листя.

І тиша така навкруг стоїть, немов завмерло все

А може й не завмерло, а може мертва тиша – тишина, яка померла. Я на цвинтарі, де кожний знає, що тут вічний спокій.

Де кожний знає, що тут вічна благодать, не має страху та тривог.

І знаю я, що є на цвинтар один лиш вхід

І є притулок вічний, і виходу із цвинтаря немає.

І є у мене одне, у даний час, одне бажання,

Щоб домівкою, притулком цвинтар був,

Бо тихо тут, усі бояться цього місця.

Лиш я один, напевне, в цьому світі

Готовий серед могил ходить, дивитись в очі тим.

Хто був колись наповненим надій та сподівань,

Хто жив, був повний сил і думав, що він живе.

І думали вони – померлі, що смерть далеко десь,

Що смерть там, десь, колись, тільки не зараз.

І жили, спішили, були на піку слави.

Здавалось вічно буде життя, звитяга, слава,

Бо кожний думав, що його життя – найголовніше в цьому світі.

Що він один такий у Всесвіті життя,

Але прийшов момент, коли ніхто нікого не питає.

Вони лежать, тіла, давно напевне згнили.

Душа. Ніхто не знає,чи є вона, чи ні? І де вона?

Лиш їхні мертві очі дивляться у світ на фото чорно-білих.

А в тих очах, там страшно, страх у них

У тих очах, безмежна космічна пустота і туга.

Така смертельна туга, розпач за життя,

Лиш очі плачуть сухо та без сліз.

Бо в пустоті космічній холод й лід,

Бо в тих очах завмерло все: і сльози, й туга, й розпач.

В життя прийшов. Воно пройшло. Вже й закопали,

А так багато не зробив, не встиг, бо думав,

З ким завгодно, тільки не зі мною.

І я готовий вічно дивитись в очі тих,

Хто вічно плаче пустотою і холодом космічним.

Напевне, це буде моє життя, моє призвання

В осінній тихий теплий день дивитись в космічну холодну пустоту.

Дивитись в пустоту й хворіти вічним страхом, який несе тривогу.

Лиш інколи відриваючись від тих очей, в яких холодна пустота

І піднімаючи з тугою свій погляд в небо, в вись,

Коли почую там, що журавлі летять, курличуть,

Коли летять у вирій, в краї далекі.

І сльози в мене на очах. Там душі тих,

Хто тут лежить на цвинтарі, де тихо, спокій.

Летять собі далеко десь за небокрай.

Я хочу теж із ними, злетіти в небо

І полетіти в вирій десь далеко, у невідомість.

Та я, на жаль, ось тут, серед могил

Дивлюся в очі сповнені надій,

Якими жили, сподівались.

А бачу в них я розпач, вічну тугу,

Холодну космічну пустоту. А в пустоті я бачу вічність

І дуже страшно. Ступор, і я в паралічі стою,

Бо переді мною вічно очі тих, і їхня туга, їхній розпач.

Я відчуваю надії їхні, сподівання, а потім тугу й розпач їх

В грудях своїх, в своєму серці. Вони завжди зі мною, я повний їх.



ПОПЕРЕДНІЙ - записи у блозі - НАСТУПНИЙ

Опубліковано: 02.10.2017 | Переглядів: 360
Розкажіть друзям про дану публікацію у блозі Петра Войцехова у соціальних мережах:

Всього коментарів: 0

Ваш коментар до публікації:
(можна через соцмережі та акаунти: "Фейсбук", "ВК", "ОК", "Гугл", "Яндекс" та ін.)
avatar
 

10 НОВИХ КОМЕНТАРІВ
ВІДВІДУВАЧІВ САЙТУ  ДО БЛОГІВ, НОВИН, СТАТЕЙ...

 



Згідно Правил адміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.

 

           
 

Copyright MyCorp © 2006
Хостинг від uCoz