Блоги жителів міста Баштанка та Баштанського району Блог Петра Войцехова з міста Баштанка
 
Головне меню сайту

вхід на сайт

Персональний блог
Юлії Дубогрій [4]
Василя Гонти [27]
Оксани Смоли [4]
Олега Требуха [1]
Ірини Пшиченко [72]
Петра Войцехова [17]
Віктора Коваленка [99]
Михайла Данилюка [3]
Олександра Басенка [13]
Валентина Гриценка [27]
Олександра Процака [7]
Антоніни Заворотнюк [15]
Олександра Дорошенка [2]
 
Баштанка рекламна
Загрузка...
 

» Усі блоги " » блог Петра Войцехова [ Додати запис до власного блогу ]

Загублені мрії

                             

   Весна. На вулиці вже  тепло, але в приміщенні ще холодно. Можна  вийти на вулицю, зігрітись, подихати свіжи повітрям. І  виходжу, дивлюсь. На  Ювілейній будуються прибудови до магазинів. Все міняється. Через  деякий час і не пізнати того, що було колись. Але  і заздрість є. Згадав, як років дев`ять тому теж «загорівся»  зробити прибудову до майстерні, покласти плитку, зробити щоб  було красиво, благоустроїти територію. І, чесно кажучи, розширити спектр послуг , щоб одержувати більший дохід. А  чому б і ні? Були такі задумки. Тим  більше бачив, що  будується по місту багато. І  я наївний пішов по кабінетах. Розказував, що хочу, як воно буде. Але  в кабінетах чомусь  ніхто не захотів зі мною говорити. І  дуже вразило те,  що багато хто з тих – із кабінетів, як здибаєш їх десь на вулиці – охочі побалакати,   посміхаються, такі людяні. А  як заходив в кабінети, то така незворушність, холоднеча, немов льодяні. Я  дуже рідко ходив, а зараз і взагалі не ходжу по кабінетах. І  не знав, що можуть бути такі метаморфози. Я чомусь думав, що людина,  яка вона є – то вона така всюди. А  виявляється – ні. Я  ходив, ходив. Ніхто  не казав ні, але і ніхто не казав так. Тоді  я вирішив звернутись письмово зі своїм проханням. І  з усіх районних інстанцій (а я писав в 5 чи в 6 інстанцій і деякі відписки збереглись до сих пір) прийшла відповідь:– Ні. Дивно  було,  що кожна інстанція мотивувала свою відмову якимось своїм баченням проблеми. Я  з цими відповідями пішов знову по кабінетах. То  в одному мені сказав начальник: –  У мене зарплата мала. Воно  мені не треба. Можеш  іти жалітись на мене. Мені  все одно. Пішов  у другий кабінет, кажу:– Те що ви мені відписали, то все вирішується, то все дрібниці. Напишіть конкретно, що потрібно зробити, бо відповідь незрозуміла. Усуну  недоліки на які ви вказали, а завтра ви ще якісь знайдете.

- Ні,  тобі не можна. Все. Іди і не займай мого часу. До  речі з відповіддю цього начальника я поїхав в обласну його контору. Пішов  на прийом, а там при мені телефонує його начальник до нього ж і каже: –Тут до мене приїхав такий то і «плаче» (на чиновницькому жаргоні плаче це жаліється). Він  вислухав місцевого начальника і сказав мені: – Закон є закон. І  він не може мені нічим допомогти. Вернувся  я назад у своє місто і пішов ще в одну інстанцію вже злий і кажу: – Ну дали ви мені відповідь що не можна. Але  як же інші будують, оформляють документи? Що  для всіх закон один, а для мене якийсь другий? Але мені багатозначно, очі догори,  показуючи цим, що я так і не зрозумів тоді. Ну, думаю, все. Не  буде нічого. А ж тут мені зателефонували, що голова райдержадміністрації,  тодішній (2008р.), розпорядився усно чи письмово, не знаю, щоб місто розвивалось благоустроювалось, міським і районним інстанціям всіляко сприяти цьому. Я  ж наївний зрадів, написав заяву на сесію міської ради. Там  мені рішення на руки дали від 28.11.2008р. № 10 «Про надання дозволу попереднього погодження місця розташування ділянки щодо надання в оренду та власність». Видали   там  же  5 чи 6 бланків здорових формату А3,  які повинні заповнити були інстанції – написати свої зауваження та те,  що треба зробити,  щоб одержати дозвіл на будівництво. Попросив  людину, яка цим займається, щоб зробила розрахунки і ескізи  прибудови. І  знову я побіг по кабінетах. Ну  думаю:  – Тепер уже нікуди не дінетесь, все уже офіційно. За  один день побував у всіх кабінетах, де брали ці папери, крутили їх у руках,  розказували мені про санітарний стан, про земельні відносини, про дерево, яке росте на місці майбутнього будівництва, про телефоні кабелі, про пожежну безпеку, про документи, які у мене не в порядку. Я  стільки тоді багато нового взнав та зрозумів одне: Що є щось таке в житті, чого я не знаю. Я  ще зрозумів би коли один закон чи два,  чи навіть і три мені не дозволяють побудувати прибудову,  благоустроїти  територію навколо неї. Але  коли кожен начальник висловлює якесь своє бачення моєї проблеми, коли немає конкретних посилань на конкретні закони, я просто підняв руки і сам собі сказав: –Здаюсь. Бо  можна добитись в одній інстанції позитивного рішення,  але боротись зі всіма?  Витратити частину свого життя на доказування незрозуміло чого? Бо в той час вже будувалось багато і будувалось на законних умовах, дозволах. Правда, скільки сил й часу тратились на ці дозволи,  не знаю, оцінок давати не буду. Бо,  може, це я такий невезучий, почав не в той час і не в тому місці. Можливо  треба було шукати якісь підходи: входи чи виходи,  не знаю. Та плюнув на це все. Як  не дається, то чого ламати себе. Хоча  мені  здається –  не я один такий був. Напевне ще скільки таких було. Та  і зараз, напевне, скільки їх є, що пробують, щось хочуть. Але і є багато таких, які вважають себе богами – вершителями долі в маленьких кабінетиках, які живуть не по закону, а по власному баченні життя. І  що не вони для держави, для людей, а держава і люди для них.                                        Скільки  було президентів, прем`єрів, губернаторів,голів району, мерів. І  все щось не так. Всі  чомусь, як один,  не такі як люди хочуть. А  в чому ж тоді проблема? Можливо  проблема в маленьких кабінетах? В яких вершать закони як вважають за потрібне? Бо  прийняти закон це одне, а як прочитає цей закон начальник в маленькому кабінеті це інше. А  може проблема в людях, яких чимало є і які звикли, що маючи гроші, можна вирішити все. Які  звикли не по закону, а звикли, що все залежить від суми, яку можна дати за вирішення  того  чи іншого питання. Хто  його знає, може так , а може ні. Хоча, напевне, я – ідеаліст. Можливо  треба бути в цьому житті цинічним, холодним і рвати все під себе, наплювавши на все і на всіх. Але  ж дилема – я людина і навколо мене –люди. І  повинна ж бути якась людяність. Хіба  не так?                             



ПОПЕРЕДНІЙ - записи у блозі - НАСТУПНИЙ

Опубліковано: 13.04.2017 | Переглядів: 559
Розкажіть друзям про дану публікацію у блозі Петра Войцехова у соціальних мережах:

Всього коментарів: 2
avatar
0
1
Актуально і по цей час. Думаю розділять з вами ваші думки й інші підприємці, які раніше хотіли розбудувати приміщення, а їм замість сприяння розвиткові бізнесу вказали на двері (в кращому випадку)...
avatar
0
2
... хоча бачу у центрі міста по вулиці Ювілейній активно підприємці розбудовуються. Думаю це всім зелене світло, чи знову обраним?

Ваш коментар до публікації:
(можна через соцмережі та акаунти: "Фейсбук", "ВК", "ОК", "Гугл", "Яндекс" та ін.)
avatar
 

10 НОВИХ КОМЕНТАРІВ
ВІДВІДУВАЧІВ САЙТУ  ДО БЛОГІВ, НОВИН, СТАТЕЙ...

 



Згідно Правил адміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.

 

        Яндекс.Метрика      
 

Copyright MyCorp © 2006
Хостинг від uCoz